"Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо."

 

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм.

Патріотизм (грєц. patris — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.

 

«Патріотизм – серцевина людини, основа її активної позиції» (В.О. Сухомлинський)

 

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов'язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.

"Людина, яка незнає свого минулого, той незнає нічого"

 

 

Без знань своїх коренів, традицій свого народу не можна виховати повноцінної людини, що любить своїх батьків, свій дім, свою країну, з повагою ставиться до інших народів.


Поняття патріотиз - це почуття любові до Батьківщини. Поняття Батьківщина включає в себе всі умови життя: територію, клімат, природу, організацію суспільного життя, особливості мови і побуту. Становлення людини як громадянина має починатись з його малої Батьківщини рідного міста. Неможливо виростити справжнього патріота без знання історії. Любові до великого треба приймати з малого: любов до рідного міста, краю, нарешті, до великої Батьківщини.

 

Таким чином, заклавши фундамент з дитинства, ми можемо сподіватись, що виховали справжнього патріота.

 

Бути патріотом - це значить відчувати себе невід'ємною частиною Вітчизни. Це складне почуття виникає ще в дитинстві, коли закладаються основи ціннісного ставлення до навколишнього світу. Але подібно будь-якому іншому почуттю, патріотизм знаходиться самостійно і переживається індивідуально. Він безпосередньо пов'язаний з духовністю людини, його глибиною.


Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою „від близького до далекого” – від любові до батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, міста, любов до рідної країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей „територіальний підхід” ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального почуття, як любов до Батьківщини. Очевидно, справа не у розширенні „території”, а в тому, щоб створити умови для вирішення завдань патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що складають зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен. У дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни.


Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”.

 

Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

 

 

Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.




Українські звичаї і традиції

 

«Звичай» та «звичка» в українській мові спільнокореневі. Це – складова нашого повсякдення, яку ми вбираємо з молоком матері, зі співом коханої бабусі або з легендами, котрими так багата наша земля. І ми завжди раді поділитися з гостями країни веселими українськими звичаями, запросити їх до народних святкувань на Масляну чи то на Купалу, подарувати неймовірно красиві весільні пісні, оберег чи вишитий рушник, піднести чарочку з короваєм або пригостити смачною обрядовою їжею – млинцями, кутею, пасками. І розділити з вами радість єднання. Країн, часів, людей.

 

Наші гості відразу помічають головну закономірність: традиції в Україні тісно пов’язані з побутовим, календарним та релігійним життям. І це цілком природно. Адже безліч українських традицій і подій, як і у багатьох народів, були пов’язані із сільськогосподарським календарем. Обжинкові пісні, зимові колядки чи то радісні веснянки здавен супроводжували сезонні роботи. Неможливо було представити тяжку працю без господарських магічних ритуалів, а відпочинок без маскувань, розваг чи то ритуальних поздоровлень і обходів. Природна гостинність і життєрадісність передавалися з поколінь в покоління саме через ці повсякденні українські звичаї.

 

Сім’я для українців дуже важлива. І звичайно, що її народження та існування супроводжується багатьма українськими ритуалами та обрядами, українськими звичаями і традиціями. Засилання сватів і заручення, умовини і покривання (перехід із дівочості в заміжнє життя), дивіч-вечір чи весільний поїзд, запросини та весільний поход з багатьма викупами нареченої – майже всіх цих веселих складових із задоволенням дотримуються наші сучасники. До речі, наші дівчата дуже, як то зараз кажуть, толерантні: якщо їм не подобається майбутній чоловік, то вони, згідно з українським звичаєм, винесуть сватам гарбуза. А молоді так вшановують батьків, що тричі кланяються їм після підношення калача із сіллю. Одним словом, недарма обряд вступу до шлюбу в нас називають весіллям: це ж дійсно весело!

 

Українські звичаї, пов’язані із народженням дитини, насичені обереговою обрядністю. А ще – з забобонами, яких у нас немало. Наприклад, породіллям не можна зустрічатися з хворими, дивитися на змій або стригтися, шити чи різати, купувати щось майбутній дитині. І взагалі, чим менш людей знає про вагітність, тим краще. Провідувати новонародженого не можна чоловікам, та й не всім жінкам протягом 40 днів. Надзвичайно важливим є український обряд хрестин. Відмовитися від кумівства (тобто від статусу хрещеного) і донині більшість вважає за гріх. Традиційні українські пострижини – стриження волосся навхрест – проводять в річницю народження. І, звичайно, у цих обрядових діях народні українські повір’я тісно перетинаються з православними.

 

 

Традиції в Україні, безумовно, пов’язані із староукраїнською язичницькою атрибутикою. Наприклад, молодіжне і навіть бешкетне, поетичне й дуже старе свято Івана Купала (в ніч на 7 липня), як у багатьох слов’ян, колись було пов’язано із Днем сонцестояння. Ви на власні очі і зараз можете побачити, як дівчата водять таночки і пускають у воду віночки, а хлопці стрибають через вогнище та шукають квітучий папоротник. Ще одна давня українська традиція, пов’язана із поворотом сонця – 7 січня (зараз – Різдво Христове). Колись у ці зимові часи прийнято було ворожити на майбутнє, і тому зараз різдвяні українські звичаї – це гадання та заклик до природних сил. Напередодні Старого нового Року (13 січня) діти та підлітки і досі щедрують та «маланкують» (на честь преподобної Меланії). Отже якщо ви вмієте співати чи бажаєте щиро когось привітати, у вас є нагода заробити трішки українських гривень або солодощів. До речі, такі дитячі походи в чомусь аналогічні американському Хеллоуїну. Ще одна українська традиція – святити воду у Водохрещення і віра в її чудові цілющі властивості у ніч напередодні. З самісінького рання вбираємось удома в Чистий четвер (напередодні Пасхи). Обов’язково фарбуємо яйця і випікаємо пасхальні калачі до Великодню. Вшановуємо померлих у поминальний день. Проводжаємо зиму та зустрічаймо весну на Масляну. Освячуємо поля і прикрашаємо дім квітами та травицею на Трійцю.

Українські забобони

 

Ну, і останнє: трішечки українських забобонів, щоб ваше перебування в Україні не дуже вас дивувало. Одягнену навиворіт сорочку чи сукню трактують як можливість бути побитим. Не передавайте нічого через поріг, щоб не посваритися: краще наступіть на нього, а ще краще – зайдіть до хати. Ну, і як це назвати, як не ознакою славнозвісної української гостинності? Хочете, щоб майбутній чоловік був рудим – не доїдайте страви (правда, робити це просто неможливо – вони дуже смачні). Бажаєте достатку новенькій оселі – запустіть туди першим кота. Ну, а якщо ваша мета – самотність, то сідайте на куті стола, в цьому випадку, згідно до українських забобонів, шлюб вам не світить. Якщо ви бажаєте подарувати квіти, завжди купуйте парну кількість, бо букети з непарною кількістю прийнято приносити лише на похорон.

 

А якщо все це вас не лякає – завітайте до України! У містах та селах, у кожній родині, у дитячих садочках та школах, на весіллях, хрещеннях та ювілеях ви обов’язково переконаєтесь: традиції в Україні – це справжній народний скарб, частинку якого вам подарують із відкритим серцем!

 

 

 

Українські свята

 

«Чому свята в Україні такі численні? І чому вони бувають подвійні? Наприклад, Новий Рік – як можна зустрічати його двічі?» Нам ці питання гостей нашої країни про українські свята вже навіть не дивують. Адже, якщо стисло: хто вміє працювати, вміє відпочивати. Українці емоційні, веселі, співучі та енергійні. Треба ж направляти свою кипучу позитивну енергію в святкове русло! Тому цій нації, як кажуть у нас, «сам Бог велів» насолоджуватися життям та святкувати будь-які події. А якщо погратися в «святкового аналітика», то можна помітити культурну закономірність.

 

Свята в Україні асимілюють та вбирають в себе і стародавні язичницькі традиції, і православну культуру, і радянську святкову спадщину, і європейські нововведення, і міжнародні універсальності. 20 років незалежності теж сприяли поширенню державного календаря свят в Україні. А якщо додати сюди персональні та родинні важливі події, а потім приплюсувати професійні дати, до яких ми ставимося з великою повагою, то вийдемо на 365 святкових днів. З чого робимо висновок: Україна – країна свят! Приєднуйтесь!

Чудова філософська приказка про те, що очікування свята важніше за саме свято, мабуть, була народжена саме в Україні. Тому що ми живемо в постійному очікуванні та веселому передчутті великої кількості свят в Україні. Таких, що об’єднують та згуртовують. Звичайно, календарний рік у кожного починається індивідуально. У когось – з власного Дня Народження, в іншого – з 1 вересня, коли діти розпочинають навчання. Але все ж таки логічно в розповіді про українські свята прив’язатися до традиційного сезонного календарю. Тільки стартуємо ми не з 1 січня, а з першого зимового місяця – грудня, в якому розпочинається ціла низка чудових та чарівних, веселих та блискучих, немов іграшки на новорічній ялинці, зимових свят в Україні. 19 грудня – Святий Миколай. До речі, зверніть увагу: в українській мові «свято» та «святий» мають спільний корінь. Тож, зі схвалення покровителя усіх дітей, вже з цієї дати українці занурюються в неперевершену атмосферу подарунків під подушкою (або ялинкою) та сюрпризів у «свято-миколаївських» червоних чобітках. Привітань та радісних клопотів, хороводів та корпоративів. Все це плавно перетікає в різдвяні події 25 грудня. І хоч українці в більшості – православна нація, в останні роки католицьке Різдво тут святкують скоріш як світське свято. Мабуть, тут відчувають веселі різдвяні хвилі, що розповсюджуються по всій Європі. І які логічно перетворяться 1 січня на Новий Рік в Україні. Шампанське, ялинка у кожній квартирі та на головній площі будь-якого міста, салат «Олів’є» (дякувати радянському минулому), аромат мандаринів, веселі святкування дома, у гостях, на вулиці; танці й пісні до ранку – ось короткий алгоритм святкування українського Нового Року. До речі, більшість з нас називає саме це свято найголовнішим. І знов таки більшість саме його, а не Різдво, як у Європі та Америці, вважає за краще відзначати вдома, серед рідних та близьких. Щодо Різдва, 7 січня, то це свято в Україні прийнято святкувати згідно з давніми традиціями. Мабуть, саме Різдво (Святий Вечір) – найбільш аутентичне українське свято, що має корні в староукраїнській релігії. Напередодні діти несуть гостинці – «Божу їжу» кутю та узвар – своїм хрещеним батькам, які, у свою чергу, дарують маленьким хресникам солодощі й подарунки. Тож ми радимо всім гостям України скуштувати 12 святкових блюд, побачити на власні очі ряджених та різдвяні вертепи (своєрідні лялькові театри) і послухати Колядки та Щедрівки. Це красиво, натхненно і дуже «по-українські»!

 

Потім від Різдва до самого Хрещення (19 січня) тривають Святки – 12 веселих днів. У цей період прийнято гадати. І хоча такі відгуки язичництва засуджуються церквою, це святкове розважання популярне серед українських дівчат, яким дуже хочеться дізнатися про свого «судженого-рядженого». Закінчуються Святки днем водохрещення. Цього дня поринають в ополонку. В останні роки цей старовинний обряд стає до вподоби багатьом українцям – від пересічних до президентів. Якщо будете в нас у січні – ласкаво просимо до ополонки! А ще – відсвяткуйте Старий Новий рік! 14 січня в Україні, як у республіці колишнього Радянського Союзу, відзначають таке цікаве свято. Ця традиція пішла від розбіжності Юліанського календаря (календаря «старого стилю») і Григоріанського, згідно з яким живе практично весь світ. Так, після 1918 року, у результаті зміни літочислення народився оригінальний феномен, додаткове свято. Із-за цієї розбіжності у всіх, хто не встиг, або не зміг зустріти Новий Рік, завжди є шанс в ніч з 13 на 14 січня «досвяткувати» улюблене українське свято. Отже, якщо ви не встигли гідно зустріти Новий рік, ласкаво просимо в Україну на святкування Старого Нового року!

 

14 лютого – День Святого Валентина. Саме це українське свято буквально за останні 10 років швидко набрало надзвичайної популярності. Що підтверджує: Україна молода та надзвичайно велелюбна країна. Потім, десь наприкінці зими, в останній «всеїдний» тиждень напередодні Великого Посту святкують Масляну – українське свято шлунку. А ще – ковзанів, сніжків, ігор. Головний герой – млинці (як у багатьох слов’янських народів символ Сонця). У лютому-березні йде подвійне, з двотижневою перервою, ґендерне свято. 23 лютого, за радянською традицією, жінки вітають чоловіків з їх законним Днем. Колись він офіційно називався День радянської армії та воєнно-морського флоту. Потім перетворився на українське свято, День захисника вітчизни. І, незважаючи на те, що в молодій незалежній Україні є своя державна дата – День Збройних сил України (6 грудня), 23 лютого вже давно стало Днем всіх чоловіків. Навіть тих, хто ніколи не служив в армії. Мабуть, це справедливо. Тому що вже через 2 тижні естафету переймають жінки. «Чому у вас так багато красивих жінок?» – питають нас приголомшені вродливістю українок іноземці. У нас є на це тільки одна зрозуміла відповідь: «Мабуть, тому, що навесні, коли все розквітає та відновлюється, вдячні чоловіки поспішають привітати свої матерів, дружин, сестер та колег з цим прекрасним українським святом – Жіночим Днем 8 березня». А якщо серйозно, то ми згодні з вами: наші жінки неперевершені! І це – ще одне українське диво, яке варто побачити на власні очі.

 

Серед весняних свят уваги також заслуговує 1 квітня - День гумору та жартів. В Україні є навіть місто, в якому заслужено проводиться смішний фестиваль «Гуморина». Це тепла Одеса, «перлина біля моря», з її неперевершеним акцентом, звичкою відповідати питанням на питання та славнозвісними одеськими анекдотами.

 

 

Свята в Україні неможливо уявити собі без Великодня, тобто Пасхи (дата є плаваючою, тобто непостійною). Етимологія дати говорить сама за себе: це надзвичайно урочистий, духовний та насправді великий день! Цій назві вже понад тисячу років, а свято вважається найважливішим з усіх християнських свят. Напередодні багато українців дотримується Великого Посту. А останні дні перед Великоднем майже над усіма домівками можна відчути неперевершений та незрівняний аромат традиційної пасхальної випічки. З Чистого четверга розписують писанки (крашанки, пасхальні яйця), печуть баби (паски, або калачі). Ці рецепти – важлива складова кожної родини, що об’єднує багато поколінь та є справжньою сімейною спадщиною (дивитися Українська кухня). 

Навесні українські свята доповнені Першим травня – Днем солідарності трудящих (радянський варіант),  або Днем початку садово-городніх робіт (жартівливий народний варіант). 8 травня – Днем матері (відносно молоде свято). 9 травня (не дивуйтесь, дійсно 9-го) – Днем перемоги у Другій світовій війні. Це свято вдячності тим, хто відстояв свою вітчизну в боротьбі з фашизмом. Початок літа разом зі стартом шкільних канікул ми відзначаймо Днем захисту дітей (1 червня). А ще влітку (рідше – навесні) можна відзначити трійку важливих українських свят. Одне з них – релігійне, День святої Трійці. Останні два – важливі державні свята України: День Конституції – 28 червня, та День Незалежності – 24 серпня.

Як бачите, українські свята дуже різноманітні та багатоликі. Ще хочеться відмітити, що ми дуже шануємо сімейні цінності. Сватання та заручини, весілля та їх річниці, народження та хрещення – все це святкується з дотриманням українських традицій, яким вже не одне сторіччя. І ломляться столи від святкових смачних страв. І співають красиво й натхненно, як вміє співати сама душа народна. І вітають щиро й відверто.

 







Легенди про Україну

 

Легенда про дівчину-Україну

 


Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну i порядок, росіяни - владність, поляки - здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики... Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини.

 

- Хто ти? Чого плачеш? - запитав Господь.

 

- Я - Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

 

- Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?

 

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

 

- Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня.

 

 

Узяла дівчина-Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ.


 

Легенди про калину

 

Легенда "Як калина з'явилася"

Гуляли край села сестричка з маленьким братиком. Глянув Івасик на небо - аж чорні хмари по небі пливуть - татари на село йдуть, позвав сестрицю. Та сховала Івасика на високій вербі, а сама побігла в село, оповістити. Але наздогнали дівчину татари, стяли голову і кинули в лісі край болота, то де краплини крові впали - виріс гарний кущ. І навесні нагадував він дівчину - білим цвітом, і восени, - кетягами ягід червоних, як серце дівоче гаряче. Нарекли люди той кущ калиною і щиро за ним наглядали - то по всій землі калина розселилася, біля кожної хати.

 

 

Подільська легенда про калину

Було це давно-давно, ще у ті давні часи, коли на нашу землю без кінця нападали турки та татари. Була неділя. Все село гуляло на весіллі у Калинки. Та раптом, мов чорна хмара, налетіли татари. Усі чоловіки кинулися захищати село, а дівчата, щоб не потрапити у полон, тікали до болота. Вони навіть відірвалися від погоні, але болото затягнуло їх.

Там, де дівчата потонули, з часом виросли кущі з червоно -вогняними ягодами. Дали люди їм назву калина. Відтоді росте і красується в наших Микулинцях калина. Старі люди кажуть, щоб калина довше зберігала свої цілющі властивості, краще зривати ягоди саме в неділю.

 

Калина і Килина

(Легенда про калину)

Дівчина Килина збирала у лісі ягоди і раптом побачила, що вороги - татари йдуть до села. Побігла вона у село і попередила односельців. Сміливо кинулись до бою козаки, але в багато разів більше було ворогів - спалили село, а Килину - дівчину-красуню у полон взяли. За те, що оповістила село, відтяли їй голову, і виріс на тому місці чудо-кущ, що за ім'ям дівчини Калиною нарекли. Люблять і пам'ятають люди Килину, а калина стала своєрідною пам'яткою про рідну землю, оберегом українців. 

 

 

Козацька легенда про калину

Билися козаки за волю, за рідну країну. І був серед них Іван - козак. Дуже гарно грав на сопілці хлопець. Одного разу смертельно поранили його в бою. Скликав він друзів і попросив: "Побратими, в чистім полі насипте могилу. Посадіть в головах червону калину: "Будуть птахи пролітать калиноньку їсти, Будуть мені приносити від родини вісті". Поховали козаки Івана і встромили у головах сопілку. Прилітали пташки, приходила старенька ненька - плакати над могилою сина. Від сліз її проросла калинова сопілка - виріс гарний кущ. Навесні нагадував він Івану наречену, восени - рідну матінку. 

 

 

Легенда про Калинку і Килимку

Жили собі мати і донька. Була донька дуже гарна і вміла людей лікувати. Одного разу Калинка у степу зілля збирала, там побачив її пан і хотів собі за жінку взяти. Втікала Калинка скільки сили мала, аж ось попереду річка, а далі вже і бігти нікуди. Вилізла Калинка на вербу, стрибнула у воду і втопилася. Кожного дня приходила на берег стара Килина - тужила за дочкою. Вросли у берег ноги старенької міцним корінням, руки стали вітами гнучкими, а серце перетворилося на калинові ягідки, що щедро дарує калина людям і пташкам, по сей день людей лікує. 

 


 

Легенда про Дніпро і Десну
Жив у стародавні часи могутній богатир Лиман, і було в нього двоє дітей — дочка Десна та син Дніпро. Десна була старшою, а Дніпро молодшим. От виросли діти, настав час Лиману передавати їм свої володіння. Каже батько:
— Діти мої любі, приходьте завтра до мене за благословенням. Хто першим прийде, тому й спадок мій залишу.
Полягали Десна та Дніпро спати. Та не спиться Дніпрові, сон не йде до нього. Хоче син першим батькове благословення взяти. І ранком, як тільки зоря зійшла, Дніпро прийшов до Лиману.
—  Благословіть, тату!
— Добре, сину,— каже Лиман,— Та чому ж не прийшла Десна, адже вона старша за тебе і більше прав має на мій спадок?
—  Вона ще спить, батьку,— відповів Дніпро. 
Благословив Лиман сина, і той пішов батьківську землю міряти, господарювати на ній.
Проспала Десна вранішню зорю. Прокинулась — а молодшого брата вже немає. Прибігла до батька:
—  Благословіть, тату!
Лиман благословив дочку, а потім каже:
— Дніпро першим від мене благословення взяв, але якщо випередиш його і першою землю мою зміряєш — пануватимеш на ній по праву.
Побігла Десна за братом, а попереду себе сокола пустила, щоб він дорогу їй показував. Але як не намагалась, усе одно випередити Дніпра не змогла. Раптом побачила Десна братів слід: «Якщо не випереджу його, то разом із ним отримаю батьківську спадщину».
Ступила Десна у слід Дніпра — і вмить вони обоє стали ріками і потекли разом. Це батько вирішив у такий спосіб примирити своїх діточок. 
Щоправда, Дніпро усе одно вважається головною річкою України. 
Як же розрізнити, де вода сестри-Десни, а де брата-Дніпра? Просто — в Десні вода світліша, а в Дніпрі темнувата.